Про деякі категорії християнської етики в іспанській педагогіці на межі ХІХ – ХХ століть

Abstract

Іспанська педагогіка на межі ХІХ – ХХ століть за провідну теоретико-методологічну засаду визнавала християнську доктрину. Це було цілком закономірним для країни, в якій за Конституцією Монархії 1876 року встановлювалося: «Католицька, апостольська, римська, релігія є державною релігією. Нація зобов’язана підтримувати культ» (ст. 11) [1]. Відповідно до положень християнського етичного вчення людина приведена у земний світ Богом задля виконання нею свого доленосного призначення. У правильному провадженні життєвого шляху відповідно до заповіданого їй Богом людина отримуватиме «тимчасове» (земне) щастя. Сотворена за образом Божим, вона у земному житті прагнутиме до вдосконалення, щоби наближатися до Бога, і тим самим заслуговуватиме право на небесну благодать – «небесний рай», або «вічне щастя».