Методологічні засади історичного пізнання спостереження на ґрунті новітньої української історіографії

Abstract

Питання про сенс і призначення історії здавна залишається актуальним. Останні чверть століття українська історична наука торує власний шлях у складі світової наукової спільноти, прагнучи власним доробком засвідчити виправданість претензій на оригінальність та самобутність вітчизняної корпорації істориків. Не останню роль у цьому відіграла й продовжує відігравати адаптація різноманітних методологічних парадигм, урізноманітнення яких співпало з усамостійненням української історіографії і стало серйозним випробуванням для істориків. У цьому контексті суто історіографічні спостереження з приводу пристосування українських істориків до мінливих методологічних реалій, зафіксовані у наукових публікаціях, накладаються на суб’єктивний екзистенційний досвід дослідника-суб’єкта українського історіографічного процесу, що уможливлює визначення певних акцентів і тенденцій у ньому зсередини.