Two paradigms in the history of pedagogy

Abstract

The study aims to analyse pedagogical teachings from various historical periods and to compare the classical (philosophical-theological) and non-classical (socialisation) paradigms in the history of pedagogy. The article is devoted to the problem of paradigm comprehension of pedagogical doctrines from the 17th to the 20th century. It is shown that in the history of pedagogy, the classical (philosophicaltheological) and non-classical (socialisational) paradigms were distinguished, and at the turn of the 20th and 21st centuries, pedagogical thinking began to gravitate towards the post-non-classical (informational) paradigm. It is explained that the classical (philosophical-theological) paradigm is part of the history of pedagogy. It is explained that the classical (philosophical-theological) paradigm in the history of pedagogy was marked by the centralisation of pedagogical teachings on issues of spiritual education and the natureconformity of schooling. Within this paradigm, education was understood exclusively as a gradual path of bringing out the individual abilities of the human soul and improving them with the aim of a person’s knowledge of his fateful destiny and its realisation in earthly life. It is noted that the intensive movement of reformist pedagogy at the turn of the 19th and 20th centuries, despite not being unified, caused a largescale socio-pedagogical turn from the classical (philosophical-theological) paradigm to the non-classical (socialisational) one. It is also noted that within the socialisation paradigm, education was conceived as a creative organisational force to create an environment favourable for developing the human personality. It illustrates the pedagogical works of Jan Comenius, Konstantin Ushinsky, Pedro de Alcantara, Anton Makarenko, and other prominent teachers of the world, who reflected the most expressive ideas of the era. У статті порушено проблему парадигмального осмислення педагогічних вчень від XVII століття до ХХ. Показано, що в історії педагогіки вирізнялися класична (філософсько-теологічна) і некласична (соціалізаційна) парадигми, а на межі ХХ — ХХІ століть педагогічне мислення почало тяжіти до постнекласичної (інформаційної) парадигми. Пояснено, що класична (філософсько-теологічна) парадигма в історії педагогіки позначилася центрацією педагогічних вчень на питаннях духовного виховання та природовідповідності виховання. У межах цієї парадигми виховання розумілося виключно як поступовий шлях виведення назовні індивідуальних здібностей душі людини та вдосконалення їх із метою пізнання людиною свого доленосного призначення та реалізації його у земному житті. Зазначено, що інтенсивний рух реформаторської педагогіки на межі ХІХ — ХХ століть, попри те, що не становив єдності, спричинив масштабний соціально-педагогічний поворот від класичної (філософськотеологічної) парадигми до некласичної (соціалізаційної). Зауважено, що в межах соціалізаційної парадигми виховання мислилося як творча організаційна сила, націлена на творення сприятливого для розвитку особистості людини середовища. Проілюстровано, в яких педагогічних творах Яна Коменського, Костянтина Ушинського, Педро де Алькантара, Антона Макаренка та інших видатних педагогів світу відбилися найвиразніші ідеї епохи.