Іспанський дискурс про соціальний захист дитинства у першій третині ХХ століття: ключові акценти

Abstract

У першій третині ХХ століття плеяда видатних педагогів (Л. де Сулуета, Х. Мальярт Куто та ін.), лікарів (М. Толоса Латор, Г. Лафора, Е. Ордоньєс та ін.), правознавців (М. Коссіо Гомес-Асебо, А. Монтеро Вільєгас та ін.), соціологів (Х. Лойот, Х. де лас Ерас та ін.), публіцистів (А. Лопес Нуньєс, Б. Архенте, Ф. Леон та ін.) в Іспанії виступали з філантропічними ініціативами і практичними пропозиціями щодо суспільної та державної підтримки занедбаних, покинутих, бездоглядних дітей, захисту прав дитинства, перевиховання неповнолітніх правопорушників. У дослідженні, присвяченому проблемі жебрацтва в Іспанії, правознавець Мануель де Коссіо (Manuel de Cossio y Gomez-Acebo) наголошував, що «громада і громадські організації натепер залишаються основними джерелами, з яких струмує криштальна вода, що очищує від убозтва наше населення, а держава стоїть осторонь» (Cossio y Gomez-Acebo M., 1909: 47).