Філософія сміху і гумору в сучасному історико-філософському дискурсі

Abstract

Лідія Амір у своїй книзі спростовує уявлення про «погану репутацію» теми сміху в філософії, особливо в історико-філософському дискурсі. Робота має дві взаємопов’язаних цілі: 1) вивчення різноманітних теорій сміху і 2) аналіз гумору як фактору, що суттєво впливає на якість людського життя. Зміст роботи розкриває перетин цих двох аспектів дослідження крізь призму концепту «the Good Life». Авторка спирається на своє бачення усієї історії філософії, але докладно аналізує погляди лише трьох філософів – Шефтсбері, Гамана та К'єркегора, оскільки вважає, що до ХVIII ст. філософи досить рідко надавали різним формам сміху достатньо важливу роль у людському житті. В книзі наведено переконливі докази того, що С. К’єркегор у своєму філософсько-релігійному розумінні гумору спирався на роботи філософа, теолога та літературного критика – Й.Г. Гамана. Якщо у Шефтсбері гумор отримує безпрецедентно високу оцінку як поліфункціональний епістемологічний інструмент, то в Гамана та К'єркегора він набуває богословського та проповідницького значення. Також для К’єркегора комічне є формою рефлексії, яка є необхідною для розвитку людини.