Fenomen śmiechu w kontekście posttotalitarnej praktyki na podstawie sowieckiej i polskiej anegdoty z lat siedemdziesiątych i osiemdziesiątych ХХ wieku

Abstract

Авторка пропонує компаративний аналіз сміхової культури СРСР та ПНР на матеріалі політичного анекдоту 70 – 80-х рр. ХХ ст. з метою розкриття певних відмінностей динаміки суспільств та заради запобігання можливим посттоталітарним ремінісценціям у сучасному світі. Здійснюючи експлікацію методології дослідження М. Столяр відмовляється від вибору на користь якоїсь однієї парадигми пояснення сміху та сміхової культури. Вона наполягає на принципі взаємного доповнення різних методологічних оптик, що, за визначенням С. Пролеєва, визначається гетерогенною природою сміху. Також авторка пропонує свій підхід до визначення специфіки радянської сміхової культури, яку вона розкриває крізь призму конструкту «профанації ідеологічної профанації» різноманітних релігійних запозичень, що у скривленому вигляді увійшли до змісту марксистсько-ленінських та сталінських ідеологічних практик. На тлі такої специфіки радянської сміхової культури М.Столяр виявляє особливості польського сміху в межах політичного анекдоту. Зокрема вона вважає, що анти ідеологічна складова сміхової культури по-різному виявляла себе в СРСР та ПНР в наслідок цілої низки чинників.