Архетип влади людини над природою в православній культурі

Abstract

Автори статті аналізують православну культуру з точки зору відтворення в ній архетипу відношення людини до природи, що будується на основі принципу християнського теоцентризму. Вони вважають, що фрагментарне «цитування» цього архетипу породжує два основних культурних варіанти часткової реалізації першообразу взаємин людини та природи. Перший варіант – язичницька уява про необхідність жертви на користь природі. Другий варіант – неоязичницький образ панування людини над природою, коли жертвою стає вже природа (включаючи природу людини, яка спотворюється гедоністичним культом пристрастей). В першообразі ж присутніми є і образ жертви, і образ влади людини над природою. Та під жертвою розуміється вільна самопожертва як аскетичне самообмеження, коли людина відтворюється цілісною особою не тільки за рахунок споживання матеріальних продуктів, але й за рахунок духовної енергії. Що ж до дійсної влади людини над природою, то вона є можливою лише як влада Любові. Для християнина буди вищим за щось або за когось означає одне – слугувати тому, що є нижчим.