Наукові основи індивідуального здоров’язбереження вчителя у контексті сталого розвитку суспільства

Abstract

Останніми роками освіта набуває усе більшої ваги як головний, а, можливо, і єдиний реальний інструмент переходу людства до сталого суспільства [8]. Найпершим принципом з тих, на яких ґрунтується державна політика у сфері вищої освіти, є «сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя» [6]. Так, дійсно, сталий розвиток усе більше включається до формальної освіти дітей та молоді, а також є елементом неперервної освіти дорослих [9; 12]. Втім він вимагає також нових педагогічних моделей, нової педагогічної культури і нового педагогічного змісту [8]. Сучасні світові та євроінтеграційні процеси висувають нові вимоги до системи вищої педагогічної освіти, де трансформації відбуваються набагато швидше: «конкурентоспроможність педагогічного працівника визначається його професіоналізмом, залежить від рівня кваліфікації, досвіду педагогічної діяльності, майстерності, наявності професійно значущих якостей, зокрема мобільності, особистої відповідальності за власний неперервний професійний розвиток, налаштованості на сприйняття нового, здатності до особистого творчого розвитку, інноваційних пошуків і відкриттів» [7]. Однак, як свідчать численні дослідження, спостерігається зростання глобальних (світових) і локальних (національних) проблем, пов’язаних із погіршенням здоров’я вчителів як професійної спільноти, що повинна бути взірцем життєтворчості для формування культурно-ціннісних установок у молодого покоління. Тому професійна педагогічна підготовка наразі потребує здоров’язбережувальної переорієнтації у напрямі сталого розвитку.