Любецький замок і любецька околиця за часів Хмельниччини

Abstract

Старовинний Любеч був важливим стратегічним форпостом на терені Північного Лівобережжя, що упродовж століть небезпідставно вважався «яблуком розбрату» у стосунках між Литвою, Польщею та Московщиною. Значення Любецького замку, відомого з часів Київської Русі, було зумовлене його географічним становищем. Місто було розташоване на одній з найголовніших транспортних артерій Східної Європи - р. Дніпро. Велике Литовське князівство, а потім і уряд Речі Посполитої, перетворюють Любецьку Фортецю у свій надійний осередок на Подніпров’ї й залучають на військову службу місцеве населення. Формується прошарок замкової військовослужбової шляхти, яка перебирає на себе обов’язок захисту державних кордонів. Держава, зацікавлена у постійному збройному контингенті, надає замковій шляхті земельні пожалування на ленному праві. Ця шляхетська спільнота називала себе боярами-земя’нами чи зем’янами і становила самостійні тяглові одиниці — «околиці».