Нариси історії Чернігівщини періоду козацтва : Любеч

Abstract

Небагато міст на терені Лівобережної України може похвалитися такою давньою, насиченою та яскравою історією, яку має м. Любеч. Відомий з часів Київської Русі піздньосередньовічний Любеч був важливим стратегічним форпостом, що впродовж століть небезпідставно вважався «яблуком розбрату» у стосунках між Литвою, Польщею та Московщиною. Генезу середньовічного Любеча не можна уявити собі без підвалин, закладених ще у давньоруський період існування любенької фортеці. Безумовно, що Любеч займав важливе місце на тогочасній політичній карті. Це обумовлювалось його географічним розташуванням на схилястому лівому березі Дніпра, у місцевості, що утворює неприступну природну фортецю. Фактично Любеч замикав головну транспортну артемію Східної Європи - р. Дніпро з притоками Сожем, Березиною та Прип’яттю, захищаючі з півночі землі Середнього Подніпров’я. Слов’янські поселення на місті Любеча існували вже у перші століття нашої ери. У IX ст. тут виникає невелике місто з дерев’яними стінами. У «Повісті минулих літ» під 882 роком згадується, що князь Олег на шляху з Новгорода до Києва «взя Любець и посади мужь свои». У договорі Олега з греками 907 року серед давньоруських міст, яким Візантія зобов’язувалась сплачувати данину, згадується і Любеч. Князівським посадником у місті в середині X ст. був, вочевидь, Малк Любечанин - батько билинного Добрні й Малуши, ключниці княгині Ольги і однієї із дружин князя Святослава, матері Володимира. Із Любеча походив видатний церковний діяч, один з фундаторів Києво-Печерського монастиря Антоній Печерський.