Критика видовищно-розважальної культури в контексті візантійської естетики аскетизм.

Abstract

Досліджуючи естетичні виміри аскетичної традиції Візантії, автор статті аналізує роздуми церковних діячів про видовищно-розважальну культуру Античності й раннього Середньовіччя – про мирські пісні, танці, театральні дійства, криваві змагання тощо. Вдаючись до традиційної в межах історико-естетичних студій констатації, що осмислення Отцями й учителями Церкви популярних у тогочасному суспільстві розваг супроводжується їх суворою критикою, А. Царенок пропонує звернути увагу й на інший, менш відомий аспект аскетико-естетичного вчення. Як переконує всебічне вивчення естетики аскетизму, ригоризм естетичних поглядів візантійських релігійних мислителів може доповнюватись розсудливою полегкістю до немочі духовно недосконалих осіб