Потенціал освітнього простору: історико-педагогічний дискурс

Abstract

Мета статті – розглянути історико-педагогічні підходи у характеристиці освітнього простору та можливостей його розширення для організації навчання, виховання та розвитку дітей і молоді. Методологія. У дослідженні застосовано проблемний, системний і синергетичний підходи. Для генерування об’єктивних сенсів щодо розширення освітнього простору в історико-педагогічному вимірі застосовувалися герменевтичний і наративний підходи. У процесі дослідження було використано загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Наукова новизна. У статті висвітлено історико-педагогічний досвід освітніх практик, пов’язаних з організацією навчання дітей і молоді за межами шкільних аудиторій. Це стосується проведення навчальних занять на природі та у відповідному соціальному середовищі (у закладах позашкільної освіти, установах культури, виробничих осередках) та використання потенціалу музейної педагогіки. Такі практики використовувалися в освітніх системах різних країн у різні історичні періоди.