Готовність освітян до надання домедичної допомоги постраждалим в умовах війни в україні: компетентнісні аспекти

Abstract

Війна в Україні, з численними випадками загибелі і поранень серед комбатантів і цивільного населення, привертає усе більше уваги до проблеми готовності пересічних громадян до надання невідкладної домедичної допомоги на місці катастрофічних подій. За даними статистики, із близько 90 % смертей, спричинених такими ускладненнями поранень, як критичні кровотечі, до 25 % можна було б запобігти, якби тими, хто знаходився поряд, були б вчасно і якісно здійснені «невідкладні дії…, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я» [5] безпосередньо на місці події [3, с. 37]. Наразі законодавчо визначено перелік осіб, «які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи» [5, 6]. На сьогодні до цього переліку включено також працівників закладів освіти [2]. Незважаючи на те, що вчителі загальноосвітніх шкіл, викладачі закладів фахової передвищої і вищої освіти, тренери спортивних шкіл та інші освітяни постійно стикаються з ситуаціями, де може виникати загроза для життя і здоров’я учнів/студентів [1, сс. 67, 69; 4], і наявності затвердженого Порядку підготовки та підвищення кваліфікації осіб, які зобов’язані надавати домедичну допомогу [6], типову програму підготовки освітян до її надання для підвищення кваліфікації педагогічних працівників закладів освіти було затверджено лише у 2022 році [2]. Втім питання готовності освітян до надання такої допомоги залишається відкритим і дискусійним.